​«Камера з відлунням» у соціальних мережах

Пропаганда і дезінформація стали складовою життя українського суспільства. Сьогодні, якщо не володіти елементарними знаннями з поширення дезінформації, не розуміти причини і наслідки, не усвідомлювати, що соцмережі - це не лише спілкування, а й бажання багатьох зацікавлених маніпулювати свідомістю користувачів соціальних мереж, а також поширювати потрібну певним групам інформацію, можна втрапити в тенета пропаганди, а то й свідомо, чи не свідомо, створити для себе «камеру з відлунням», що призведе до спотворення інформації в свідомості, а неправильно отримана інформація, або дезінформація, чи спотворення - можуть мати негативні наслідки, оскільки людина, сидячи в своїй «камері з відлунням», вважає, що ситуація розвиватиметься в одному напрямку, тоді як насправді, через те, що людина була необ’єктивною та ігнорувала іншу інформацію, це призвело до спотворення та викривлення її уяви про наслідки, і потому вона отримує інший результат, який не передбачала.

Тож, аби допомогти суспільству розібратись в методах дезінформації, наразі готується книжка Манани Абашидзе та Оксани Котомкіної «Донесення дезінформації через дезінформацію, як стратегія абсолютної влади». Сьогодні ми публікуємо одну з глав цієї книги.

«Камера з відлунням» — це ситуація, коли люди бачать/шукають лише ту інформацію, яка підтримує їхні нинішні переконання та думки. Цей термін все частіше зустрічається у технічній літературі для опису способу, яким ми інформуємо себе.

Цей термін складається з двох слів, які описують його природу. «Камера» є метафорою того, що в одній мережі складаються люди схожих поглядів та переваг. «Відлуння» описує взаємодію в цих камерах: люди піддаються впливу тих, хто перебуває в камері разом з ними, тим самим ще більше зміцнюючись у своїх поглядах. Таким чином, формування «камер з відлунням» може призводити до сегрегації у суспільстві.

Чи знайома вам ситуація, коли ви сперечаєтеся з кимось і розумієте, що вас навіть не хочуть слухати? Часто це відбувається через феномен «камери з відлунням».

Відлуння - це складний феномен, який виникає через виборчу комунікацію в соціальній групі. Воно викликає особливий інтерес зараз, коли соціальні мережі стали нашим життям. Однак ще до цифрової епохи соціолог Чарльз Кулі *1 запропонував теорію «дзеркального Я», яка пояснювала вибіркову поведінку. Теорія Кулі свідчить, що кожна людина має вроджене почуття самоідентичності і шукає контакти з іншими людьми, щоб відобразити свою самооцінку. Це пояснює появу первинних спільностей, які згодом стають основою ширших соціальних систем.

*1 Чарльз Хортон Кулі (1864-1929) - американський соціолог, представник символічного інтеракціонізму, творець теорії «дзеркального Я», завдяки якій вчений прагнув подолати протиставлення індивіда і суспільства. У ній соціолог виходить з постулату про те, що суспільство формує індивідів, а індивіди, в свою чергу, конструюють суспільство. Його основні роботи: «Людська природа і соціальний порядок»; «Соціальна організація»; «Соціальний процес». Теорія «дзеркального Я» грунтується на наступних трьох тезах:

1) у процесі взаємодії один з одним люди здатні представляти, як вони сприймаються узагальненим іншим;

2) люди здатні усвідомлювати характер відповідних реакцій узагальнених інших;

3) люди розвивають самопредставлення, почуття гордості або пригніченості в залежності від того, яким їм бачаться подання узагальнених інших.

У природному середовищі комунікації «дзеркальне Я» має біосоціальний характер і проявляється локально. Однак у мережному середовищі безліч первинних відгуків посилюють один одного, створюючи резонансний ефект. Це привернуло увагу дослідників, які почали вивчати феномен «камери з відлунням» докладніше. Людині, яка звикла отримувати інформацію з одного джерела, важко бути критичним до неї. Вона не тільки чує те саме багато разів, але й спілкується з людьми, які також отримують інформацію з того ж джерела. У результаті, їй здається, що вона точно знає, як улаштований світ. І якщо вона чує іншу думку, то погодитись з нею їй дуже важко.

Феномен «камера з відлунням» заснований на кількох факторах.

Це «упередженість підтвердження» - помилка мислення, коли людина шукає й інтерпретує інформацію, щоб підтвердити свої переконання. Це відбувається з кожною людиною, незалежно від віку та рівня освіти.

Тому вчені, висуваючи свої теорії, намагаються спростувати їх, чи не довести. Вони знають, що можна знайти докази будь-якої ідеї.

Це конформність - це тенденція погоджуватися з думкою більшості. Якщо ми спілкуємося лише з людьми, які поділяють наші погляди, то ми ризикуємо застрягти у своїй позиції та перестати розвиватися.

Однодумці - це здорово, але важливо також дізнаватися про світ більше.

Це когнітивна легкість – перевага знайомої інформації перед новою. Люди ставляться із симпатією до того, що їм уже знайоме. Стара інформація отримує схвалення просто тому, що ми її вже бачили, тоді як нова інформація викликає недовіру просто тому, що вона нова.

Це особливості пошуку інформації у соціальних мережах. Феномен «камера з відлунням» посилюється в соцмережах, де нам пропонують інформацію на основі наших минулих запитів. Алгоритми обмежують тип інформації, яка доходить до нас. У результаті, ми думаємо, що маємо об’єктивну картину того, що відбувається (*1).

Усі ці фактори показують, що нам потрібно докласти зусиль для розвитку та зміни своєї думки. Якщо ми не прагнемо спростувати свої переконання та не шукаємо інформацію в нових джерелах, ми ризикуємо застрягти в «камері з відлунням». Ми можемо стати людьми, які впевнені у своїй правоті та відкидають усі інші точки зору.

Люди, які беруть участь у «відлунні», часто роблять це, тому що вони більш впевнені в тому, що їхні думки будуть з більшою готовністю прийняті іншими у «відлунні-камері».*2 Хэмптон, Кейт Н .; Шин, Инён; Лу, Вэйсю (2017-07-03). «Социальные медиа и политические дискуссии: когда присутствие онлайна Молчание форум разговора» . Информация, коммуникация и общество.

Це відбувається тому, що Інтернет надав доступ до широкого спектру доступної інформації. Це може створити серйозні перешкоди для критичного мислення та обговорення в онлайн-середовищі. Соціальне обговорення та обмін потенційно можуть постраждати, коли люди мають вузьку інформаційну базу та не виходять за межі своєї мережі.

По суті, «відлуння» може спотворювати реальність таким чином, яка, як вважається, не може бути змінена зовнішніми джерелами *3 Перріш, Шейн (2017-07-31). «Як бульбашки фільтра спотворюють реальність: все, що вам потрібно знати».

Так інформаційне поле складається з шматочків, що повторюють один одного, які сприймаються як незалежні, тим самим спотворюючи справжній стан справ.

Феномен «камера з відлунням» є серйозною проблемою в сучасному суспільстві (щодня переконуюсь!). Він робить нас уразливими перед маніпуляціями, обмежує нашу здатність критично мислити та перешкоджає розвитку та зміні наших переконань.

Мережі – це велике самозакохана трясовина.

«Усередині кожного з нас сидить вигадана істота (троль)». У контексті соціальних мереж думки поляризуються, і часто дискусії стають не можливістю діалогу, а прагненням набрати лайки, поставивши інших у незручне становище. Американський вчений Джарон Ланьє ставить питання про таку поведінку: «Чи ви такі милі, як хотіли б бути насправді?»

У Facebook , наприклад, новини з’являються на головній сторінці в залежності від людей та ЗМІ, за якими ми стежимо, а також в залежності від контенту, який нам подобається. У результаті цього в мережах ми часто маємо доступ тільки до свого власного гуртка, тобто до всього, що нам відомо, з чим ми згодні і що доставляє нам комфорт.

Іншими словами, ми бачимо не інші ідеї, а лише їхні кумедні образи. І, у результаті, замість того, щоб спробувати зрозуміти причини, що стоять за іншими точками зору, ми групуємося з однодумцями, і вести діалог стає дедалі важчим.

Можливість того, що наша участь у цивільних та громадських рухах стане менш значущою. Нам більше не потрібно ставати волонтерами чи робити пожертвування, нам досить просто писати про це у соцмережі.

Наші думки схильні до поляризації. Самі мережі дозволяють нам об’єднуватися в «камери з відлунням» зі схожою аудиторією. Або, як пише американський психолог Джонатан Хайдт у книзі The Righteous Mind , ми приєднуємося до «політичних угруповань, які поділяють наші моральні підвалини». Іншими словами, йдеться про знамениту «бульбашку фільтрів», яку розробив американський письменник Ілай Парайзер (*1). У результаті, ми звикаємо спілкуватися з аудиторією, з якою наші погляди сходяться, прагнучи, передусім, отримати соціальну валюту. Іншими словами, замість почати спілкуватися, ми хочемо набрати оцінку у своєї аудиторії. Глибоким розмовам, які долають ідеологічні бар’єри, практично немає місця у соціальних мережах.

Страх висловити незгоду, страх зачепити почуття, мати іншу думку, робить нас все більш «політкоректними». Існує єдиний спосіб мислення, і нам усім відомо, які його догми. Якщо ми наважимося висловити відмінну від інших думку, нас швидко сприймуть за потенційно небезпечних людей, а великий медіапростір, частиною якого є соціальні мережі, швидко та безжально виключить користувача з іншим мисленням.

Ще одним наслідком мережевих «камер з відлунням» є дефіцит емпатії, що зростає, який у наш час проявляється набагато сильніше, оскільки на сьогоднішній день існує тенденція сприймати життя тільки в межах нашого власної бульбашки. Потреба сприймати лише те, що ми читаємо в Інтернеті і не бачимо на власні очі, на додаток до того, що ми бачимо і переживаємо у повсякденному житті, знижує нашу здатність приймати людей, які, на наш погляд, мислять інакше чи діють навіть радикально. Фактично, будь-хто, хто виступає з промовами, які можна прийняти за загрозливі через єдину лише незгоду з думкою більшості, «піддається покаранню».

Найгірше те, що ми з наївністю та безграмотністю дивимося на все те, що мережі творять з нами на психічному рівні. Головне питання: чи пощастить нам повернути контроль над своїм життям? Оптимальним варіантом було б скористатися перевагами технології, не потрапляючи у пастку мереж та не впадаючи у залежність від них. Технології повинні бути творення, бути помічниками людства, а чи не навпаки. Вони не призначені лише для виробництва та споживання. Що не є законним, так це те, що все більше сімей використовують мобільний телефон, щоб стежити за своїм чадом і контролювати його, а діти, у свою чергу, раніше вчяться керувати пальцем на екрані, ніж відчувати справжні почуття. Ми не можемо замкнутися у своєму власному світі. Потрібно прожити це життя, а не створювати імітацію чи замінник її.

У соцмережах швидко ширяться хейти та негативні новини. Одна сумнівна публікація може зіпсувати життя багатьом через перепости довірливих громадян. Цифрові монстри можуть керувати настроями у некритично налаштованому суспільстві. Потім включається закон більшості.

Ми маємо бути усвідомленими споживачами інформації. Необхідно перевіряти факти, аналізувати джерела, уникати популістських спотворень та сумнівних новин. Використання критичного мислення допоможе нам розширити свою перспективу та уникнути попадання в «камеру з відлунням». Важливо також активно включатись у діалог з різними людьми, навіть якщо ми не згодні з їхньою думкою. Обмін ідеями та досвідом допоможе нам краще зрозуміти різні точки зору та розширити свій світогляд.

*1 Джон Андеркоффлер, дизайнер інтерфейсів.

*2 Ілай Парайзер спеціоліст з інтернет технологій, автор книги «За стіною фільтрів. Що інтернет ховає від вас».

«Ваша бульбашка фільтрів – це ваш власний унікальний інформаційний світ, в якому ви живете онлайн. Те, що знаходиться в цій бульбашці, залежить від того, ким ви є і чим займаєтесь. Однак ви не визначаєте, що потрапляє в цю бульбашку. Більше того, ви не помічаєте, що з неї пропадає», – знаменита фраза Ілай Парайзера.

Манана АБАШИДЗЕ

Фото з соцмережі