Чи відділена церква від держави?

Для багатьох це сенсаційна новина - держава співпрацює з церквами. І ця думка не безпідставна.

29 травня 2012 року Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності провів круглий стіл «Участь релігійних організацій у формуванні законодавчих ініціатив у сфері пенітенціарної політики».

Проте, незважаючи, що деякі виступи були для "галочки", а деяким бажаючим взагалі не надали слова, цей захід свідчить про те, в Україні розпочався дійсно шлях до гармонізації законодавства та гуманізації суспільстіва.

У заході взяли участь народні депутати Віктор Швець та Олег Ляшко, представники Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Державної пенітенціарної служби, Верховного суду, Асоціації українських правників, релігійних організацій, члени Ради адвокатів України адвокати Валентин Степ'юк, Олексій Лагутін, Ігор Свєтлічний, Максим Скітейкін, Олександр Басс та інші.

Голова Комітету Віктор Швець повідомив, що Україна посідає 10-е місце в світі за кількістю ув'язнених: у 183 установах пенітенціарної системи утримується понад 153 тисячі осіб.

Однією з актуальних проблем, за думкою голови Комітету, є переповнення тюрем і СІЗО. "Для розв'язання цієї проблеми ми працюємо над гуманізацією українського кримінального законодавства: декриміналізовано частину злочинів, які не пов'язані з позбавленням волі. Щоб у в'язницях не виховували нових злочинців, а звільнені з місць позбавлення волі більше туди не поверталися. Це і є одним з головних наших завдань, і в цьому без Бога і Церкви нам не обійтись", - наголосив Віктор Швець.

Президент Асоціації українських правників Василь Костицький навів дані, згідно з якими кількість ув'язнених осіб, що відбували покарання, зменшилась з 237 тисяч у 1997 року до 150 тисяч у 2012 році. Водночас, на 100 тисяч населення сьогодні за ґратами утримується 345 осіб, що вчетверо перевищує такий показник у країнах Західної Європи.

Учасники "круглого столу" встигли заслухати лише близько 15-ти 7-хвилинних доповідей як дуже цікавих, наприклад, отців Костянтина Пантелея та Віктора Яценка, професора Олександра Костенка та членів Ради адвокатів України, так і чисто формальних та популістських. Потім головуючий, народний депутат Швець, провідомив що час вичерпаний...

Як запровадити основні принципи релігійної свободи, визначені 12 конгресом ООН в Бразилії у квітні 2010 року на практиці в українських "місцях несвободи", поділився думкою з учасниками і наш кореспондент, адвокат Ігор Свєтлічний. Враховуючи, що захід транслювався каналом "Рада", а стенограма круглого столу буде опублікована, вважаю доцільним поділитися з читачами недоказаним - тим, що залишилось за кадром.

Буваючи у середині в'язниць та спілкуючись як з підзахисними, так з керівниками установ, адвокати (не тільки я, а й усі, хто спілкується з підзахисними) мають власний погляд, як запровадити основні принципи релігійної свободи, визначені 12 конгресом ООН в Бразилії у квітні 2010 року, на практиці в українських "місцях несвободи".

Місця несвободи, в широкому розумінні, - це і не тільки СІЗО,  але:

і дитячі будинки,

і виховні спецшколи,

і інтернати для осіб з фізичними чи психічними вадами,

і психіатричні лікарні,

і примусові експертні підрозділи, в яких проводять судові медичні експертизи,

і будинки вертеранів,

і виправні колоні різних ступенів безпеки,

і місця обмеження волі - "поселення",

але в першу чергу - це тюрми різних відомств (МВС, СБУ, УВП).

"Тюрма" - такий термін в сучасному законодавстві не існує, але в класичному розумінні ідея тюрми типу "Бастилії" існує і втілена в Україні під назвою "слідчі ізолятори" та "ізолятори тимчасового тримання".

Друзі, зверніть увагу, - в таких ізоляторах-тюрмах утримуються люди до суду, тобто вина яких (на час їх утримання) не доведена та справа проти яких може бути в будь-який момент закрита з різних причин, або обвинувальний вирок щодо яких не ступив в силу, тому що оскаржується (самим підсудним, захистом або навіть прокурором) як незаконний.

На даний час, на мій погляд, принципи релігійної свободи та "Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими" (ООН, 1955 рік) у нас втілені частково, а саме: право на свободу думки є та дозволено молитися в камері та двориках. Зауважу, що під час мого виступу на круглому столі у Верховній Раді саме ця фраза викликала посмішку присутніх та пожвавлення слухачів.

У Київському слідчому ізоляторі, який самі ув'язнені називають "кращою тюрмою України", ув'язнені створюють, за бажанням, релігійні кутки в камерах, навіть з іконами та свічками, що горять, є доступ до релігійної літератури через бібліотеку установи та через передачі родичів та посилки.

Проте, головне, це - спілкування зі священиком і участь у таїнствах залишається під питанням.

Можна привести конкретні приклади інших європейських країн, де в'язні (ще не засуджені) мають можливість у час богослужінь брати участь в обрядах згідно попереднього запису. Я був в Мюнхені та знаю це напевно. Проте, в наших тюрмах такого немає.

З інформації підзахисних, які утримуються у Київському СІЗО, тільки в'язні, які працюють як господарська обслуга (вирок яких у силі) та співробітники СІЗО мають доступ до релігійної кімнати на другому поверсі слідчого корпусу, яка використовується в якості храму.

З вергніть увагу, навіть якщо підзахисний у СІЗО пише заяву про бажання здійснити індивідуальний релігійний обряд (молитися, наприклад), його не виводять до цієї кімнати (кімнати-храму) і він має залишатися в камері, що є порушенням принципів релігійної свободи, визначених 12 конгресом ООН в Бразилії, та "Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими").

В ІТТ ГУ МВС в м. Києві, де затримані утримуються до 10 днів (згідно статті 155 чинного Кримінально-процесуального кодексу), а на практиці є випадки і утримання протягом декількох місяців (за моєї адвокатської практики), - взагалі відсутні будь-які можливості здійснювати релігійні потреби. І не тільки тому що наявне цілодобове відео та аудіо-спостереження, а й тому, що немає пристосованих приміщень, відсутня бібліотека, дуже обмежені передачі та спілкування.

Добре, коли в камері 20-40 осіб, тоді завжди можуть знайтися релігійно-спрямовані особи, які підтримують віруючого, проте серед 3-5 осіб таких може і не бути, і віруючий змушений буде скривати свої погляди (що також буде суперечити принципам релігійної свободи).

Індивідуальні прогулки (за яких ув'язнений міг би побути наодинці) також не практикуються у Київському СІЗО та ІТТ, проте в залежності від конкретної зміни(!), яка чергує в цей час, були випадки дозволу індивідуальних прогулянок під наглядом інспектора охорони, проте це скоріше виключення, ніж стала практика.

Також за заявою ув'язненого (а більше - з метою попередження суїциду) до ув'язненого може прийти штатний психолог або лікар (у СІЗО працюють дійсно приємні, на мій погляд, психологи та лікарі) та поспілкуватися наодинці в коридорі або кімнаті для побачень.

Проте, таємність зустрічей не забезпечена.

Таким чином, головна проблема - що для спілкування зі священиком "з волі" в Україні потрібен дозвіл, існує довга процедура його отримання, а священників, які були би присутні протягом дня (як присутні психологи) у СІЗО немає. І ця проблема потребує законодавчого вирішення.

У Грузії, наприклад, такий дозвіл не потрібний. Це питання мною піднімалось також на прес-конференції голови Асоціації Адвокатів Грузії Заза Хатиашвіли 23.02.2012 року у приміщенні "Ліга-бізнесінформ" у м. Києві, на якій були присутні адвокати-члени Ради адвокатів України, Асоціації правників України адвокати Циганков, Солодко, Свєтлічний та інші.

Таким чином, з метою реального забезпечення втілення "Принципів надання релігійної допомоги", визначених 12 конгресом ООН в Бразилії у квітні 2010 року та дотримання "Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими" 1955 року, було би доцільно починати, в першу чергу, на мій погляд, зі спрощення процедури індивідуальних зустрічей зі священиком або пастором та законодавчого дозволу інших послуг священників, такі як гуманітарна допомога, підтримка сімейних зв'язків і контактів з релігійною громадою ув'язненого, сприяння соціальному пристосуванню після повернення, пошуку місця роботи і житла.

При цьому важливо, щоб позбавлення релігійних прав не використовувалося як дисциплінарна міра або покарання щодо ув'язнених.

За результатами обговорення на круглому столі учасники ухвалили резолюцію, у якій вони звертаються до Президента України, Прем'єр-міністра та Верховної Ради започаткувати процес реформування пенітенціарної політики.

P.S. Коли готувався цей матеріал, стало відомо, що прокурор Києва зустрівся з дітьми-ув'язненими у Київському слідчому ізоляторі та пообіцяв сприяти перегляду занадто суворих рішень судів, в тому числі дівчинки-підлітка з багатодітної родини, про яку також йшла мова на круглому столі.

Ігор СВЄТЛІЧНИЙ, адвокат, член Ради адвокатів України, наш спеціальний кореспондент