Микола Патрюк: Недостатньо «часто спостерігати» порушення суддів, треба у кожному випадку реагувати на них

Судова влада в Україні давно перестала викликати повагу у суспільства. Велика кількість суддів не ставлять перед собою мети дотримуватись Верховенства права. Вони порушують закон, вдаються до умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. І саме тому у редакції «Конфлікти і закони» виникло багато питань до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. На які і відповів заступник Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Суддя Верховного Суду України Патрюк Микола Васильович:

- Згідно закону, скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків. Проте, як відомо, у ЕСПЧ Україна посідає чи не найперше місце по поданні скарг. І доволі часто Українці виграють суд, а ЕСПЧ зобов’язує державу Україна виконати рішення суду і виплатити людині за рахунок платників податків компенсацію. Проте, більшість тих, хто звертається до ЕСПЧ, писали скарги на суддів і до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, тобто: вигравши, суд ЕСПЧ було доведено, що українські судді, що брали участь у цьому процесі, або некомпетентні, або заангажовані? Як Ви прокоментуєте подібне? Чи не вважаєте Ви, що, не реагуючи на скарги на деяких суддів, комісія не помічає суддівське свавілля?

- Ви вважаєте, що більшість тих, хто звертався до Європейського суду з прав людини й знайшли там підтвердження некомпетентності та заангажованості суддів, раніше зверталися до ВККСУ, яка не зреагувала на таку поведінку суддів, їх свавілля? Не зовсім можу погодитися з таким баченням, оскільки воно не ґрунтується на аналізі таких звернень та встановлених фактах ігнорування Комісією подібних скарг.

Комісія у своїй роботі ретельно вивчає усі звернення, й за період нашої Комісії, каденції з грудня 2014 року, за 194 дисциплінарними справами встановлено факти неналежної поведінки 430 суддів, понад 300 з яких визнані такими, що порушили присягу.

- Редакції часто доводиться спостерігати у судах порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поясніть, чому українські судді часто свідомо йдуть на таке порушення? Вони впевнені у своїй безкарності?

- Вважаю, що наведені результати щодо притягнення суддів до відповідальності не можуть свідчити про впевненість суддів у своїй безкарності.

Поведінка судді в питанні дотримання процесуальних норм, а тим паче засад судочинства, у тому числі забезпечення рівності учасників процесу, має бути бездоганною. Така бездоганність має місце там і тоді, де і коли суддя пам’ятає, яка важка ноша на його плечах – бути провідником справедливості. Суддя має знати, що його усі бачать, чують, його дії аналізують та погоджуються чи критикують. Тож, на моє бачення, недостатньо «часто спостерігати» порушення суддів, треба у кожному випадку реагувати на них, у тому числі й зверненням до органу, що здійснює дисциплінарне провадження, із зазначенням факту, змісту порушення з посиланням на відповідні докази.

- Занадто часто судді у процесах порушують 3 ст. 192 ЦПК, ст. 61 ЦПК, . ч.1 ст. 10 та ст. 57 ЦПК, ч. 2 ст. 10 ЦПК, та ч. 4 цієї статті, і суди, всупереч Закону, не сприяють всебічному і повному з’ясуванню обставин справи. Проте вони не бояться, що їх позбавлять права на професію або дискваліфікують. Чи можливо якось змінити ситуацію в українських судах, аби виправити цю ситуацію?

- Розгляд справ в суді має здійснюватися з дотриманням засад та норм судочинства, у тому числі забезпеченням рівності учасників процесу перед законом і судом, надання кожному можливості довести переконливість своєї позиції. Суд має сприяти повноті та всебічності з’ясування обставин справ, здійсненню прав учасників процесу у випадках, встановлених законом.

Порушення цих засад, принципів, норм може бути як підставою для скасування ухваленого рішення, так і підставою дисциплінарної відповідальності суддів.

Проте суддя має здійснювати правосуддя не за боязні дискваліфікації, а в силу свого статусу та складеної присяги.

Вихід за такі межі недопустимий та є негативним як для учасників процесу, так і для судді.

Шляхи виправлення такої ситуації: активність осіб, які беруть участь в розгляді справи, будь-якої іншої особи, реалізація положень реформованої Конституції України та законодавства стосовно судді, судоустрою.

- Введення правила, коли суд сам вирішує щодо себе принцип відводу, призводить до колізій: дуже часто судді відмовляють у відводі, хоча за практикою ЕСПЧ, якщо судді виказано недовіру, він погоджується на відведення. В Україні ж частіш за все суддя відмовляє у відведенні, хоча сторони інколи мають доволі аргументовані доводи, коли навіть людина зі сторони, почувши доводи, розуміє заангажованість судді. Як Ви вважаєте, як краще б було вирішити питання в правовому полі, аби судді, яким виказано недовіру, таки не брали участь у процесі?

- Стосовно питання забезпечення розгляду справ безстороннім судом і використання прав на відвід судді, скажу таке. Суддя не може брати участь в розгляді справи й підлягає відводу, якщо, зокрема, він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, він є членом сім’ї або близьким родичем сторони або інших осіб, які беруть участь у справі, якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об’єктивності та неупередженості судді.

Якщо суддя одноособово розглядає справу, то й заявлений йому з цих підстав відвід в силу ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) має вирішувати він сам.

Тут нічого дивного немає. Треба виконувати закон.

Якщо суддя при цьому схибив, то суд апеляційної інстанції має виправити цю хибу, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 1 309 ЦПК України, яка передбачає, що судове рішення може бути скасовано в разі участі в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою. Європейський суд з прав людини не вважає заяву про відвід судді безумовною підставою для відсторонення судді від справи. Він вважає, зокрема, в рішенні у справі «Газета Україна – Центр проти України», що позиція заінтересованої особи в цьому питанні є важливою, але не вирішальною. У кожні окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчить про небезсторонність суду.

- На Вашу думку, чи має право суддя при розгляді справи за нововиявленими обставинами, не заслухавши сторони, розпочати судовий розгляд з дослідження матеріалів справи? Чому подібне трапляється в українських судах? Чи відповідає статті 1 Цивільного процесуального кодексу України ненадання суддями оцінки про порушення ч. 4 статті 116 ЦПК України, а саме: не даючи оцінку наданим доказам набутих поліцією у кримінальному провадженні, і при цьому суддя посилається, що справа, яка має бути переглянута за нововиявленими обставинами, має законні рішення судів усіх інстанцій, при цьому не надаючи оцінки порушення закону ч. 4 статті 116 ЦПК України? І як Ви вважаєте, чи має право суддя при повідомленні про нововиявлені обставини не сприяти стороні у отримані доказів по заявленому клопотанню згідно ст. 137 ЦПК? І чи зобов’язаний у постановленій ухвалі вказувати, з яких підстав не витребував докази нововиявлених обставин за клопотанням сторони?

- Якщо Ваші запитання щодо процесуальних дій судді у провадженні за нововиявленими обставинами виникають з конкретної справи, то я свою відповідь на них побудую на ч. 2 ст. 365 ЦПК України, яка передбачає, що розгляд заяви при перегляді справи у зв’язку з нововиявленими обставинами здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом, для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

- Як розцінюються дії судді у процесі, коли суд стороні, що захищає інтереси довірителя, наголошує, що будь-які доводи не мають значення? Чи не є подібна поведінка порушенням Верховенства права, адже ст. 15 ЦПК зазначає, що суддя повинен захищати права, які виникають з цивільних відносин?

- У Вашому запитані про те, як розцінювати дії судді у процесі, коли він стороні, що захищає інтереси довірителя, наголошує на тому, що будь-які доводи не мають значення, хочу зазначити, що мені невідома схема такого процесу, коли сторона захищає довірителя. Сторона може бути довірителем.

Оцінку процесуальними діям судді може надавати вищестоящий суд при розгляді справи. Оцінку поведінки судді може надати орган, який розглядає його дисциплінарну справу. Стосовно посилань на ст. 15 ЦПК України, то вона передбачає, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, то суд захищає не будь-яке право, а розглядає спір щодо захисту порушеного права особи й при доведеності такого порушення має ухвалити позитивне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст.160 ЦПК України головуючий керує ходом засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

Якщо у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі – свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, - є заперечення щодо дій головуючого, ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу (ч. 3 ст. 160 ЦПК).

- Як розцінювати дії судді, який при розгляді справи посилається на постанови Верховного суду 2012, але при цьому ігнорує практику перегляду судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами в порядку судочинства Верховного суду від 2013 року?

- Стосовно питання про неврахування судом правових позицій Верховного суду України хочу зауважити на те, що така обставина може бути використана як підстава подання скарги до вищестоящого суду для перегляду судового рішення.

- За законом суд не має права йти на істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків. Проте в Українських судах подібне зустрічається постійно. Особливо, коли суд стосується прав на землю або торкається рейдерства. З Вашої точки зору, як це питання можна вирішити?

- У питані щодо постійного істотного порушення судами процесуальних прав під час здійснення правосуддя, хочу зазначити, що будь-яке порушення процесуальних прав особи, а тим більше істотне їх порушення, не має допускатися, а якщо це має місце та ще й постійно, то ці обставини слід використовувати при оскаржені судових рішень до вищестоящої інстанції.

Якщо це є обставини, зазначені в ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», то їх можна використати для звернення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.