В умовах кризи будь-хто стає кейнсіанцем, крім українських клікуш

Трохи ідеології, якщо не заперечуєте. Тим паче, що це прямо стосується нашого бюджетного процесу.

За великим рахунком є дві основні теорії, які прийнято слідувати при формуванні економічної політики держави. Одна умовно називається ліберальною (хоча це лише одна гілка лібералізму - австрійська, створена Фрідріхом фон Хайєком), друга - кейнсіанською (створеною Джоном М. Кейнсом).

Про них ходить сила-силенна міфів. Наприклад, австрійська школа у нас дуже популярна і вважається мало не за Біблію реформ. А коли чують про кейнсіанство, то тут же починають шикати - «ви що, це ж видатки з бюджету, додаткове навантаження, заміна приватного попиту державним, ручне керування економікою». Короче, теорія Кейнса - це ужос що, приблизно як популізм.

Іронія полягає в тому, що саме вихід із кризи методами австрійської школи в кінці якраз і приводить до величезних бюджетних видатків. А про збільшення бюджетного навантаження у Кейнса взагалі нема ні слова - він такими дрібницями не займався, його цікавила економіка кризових суспільств і механізм розкручування кризи.

Кейнс відкрив, що в кризовому суспільстві виникає так званий негативний цикл, який і рушить економіку. Все надзвичайно просто:

- зменшення попиту веде до зменшення пропозиції

- зменшення пропозиції веде до зниження обсягів виробництва

- зниження обсягів виробництва веде до зменшення заробітних плат

- зменшення заробітних плат веде до подальшого зменшення попиту - аж поки він не упаде до мінімуму, коли люди навіть хліба собі дозволити не можуть.

Після досягнення останніх витків негативного циклу, будь-який, навіть найліберальніший уряд буде просто змушений ввести карткову систему і радикально збільшити видатки з бюджету, аби просто накормити голодних. Бо інакше ці голодні від безвиході зметуть цей самий уряд і виберуть якого-небудь Леніна чи Гітлера. Так мало не сталось в самих Сполучених Штатах, де під час Великої Депресії був період, коли поліція боялась сунутись навіть в нью-йоркський Баттері-Парк, де отаборились бідні, які втратили навіть житло через безгрошів'я. За мідну бляху представника держави там могли убити.

Цей негативний цикл, в свою чергу, виникає тоді, коли сукупний попит падає нижче, ніж сукупна пропозиція. Кейнс висунув гіпотезу, що під час кризи люди не витрачають всі зароблені кошти - а конвертують їх в щось, що має незалежну від стану економіки цінність. Наприклад, вкладають їх в більш тверду валюту, або в золото, або навіть в пляшки водки. Вільними вони залишають тільки ті кошти, які необхідні для фізичного виживання під час кризи, адже ніхто не знає - раптом завтра ти втратиш роботу, а у тебе родина і треба годувати чимсь дітей.

Так запускається негативний цикл.

А далі Кейнс запропонував просту річ: для того, аби зарубати цей негативний цикл, треба просто дати ринку можливість реагувати на зменшення попиту не зниженням пропозиції, а зниженням цін. Тоді люди зможуть купувати стільки ж товару, як і раніше, але по меншій ціні - і таким чином, виробництво не буде падати.

Саме цей постулат і викликає панічний жах у вітчизняних «реформаторів». Для них ринок - це тільки і виключно ріст цін.

Але виробник не може знижувати ціни нижче собівартості, інакше вилетить в трубу. Тому Кейнс запропонував впливати саме на неї - щоб собівартість стала нижче, і виробник мав би можливість зберегти свою норму прибутку. Теж, все дуже просто:

- треба знизити облікову ставку так низько, як тільки можна. Тоді кредитна складова собівартості буде тяжіти до нуля;

- треба максимально знизити податкове навантаження на малий і середній бізнес, які виробляють товари невеликими партіями, а тому їм зберегти обсяги виробництва буде простіше, ніж гігантам.

Тепер, якщо виробник захоче отримати більший прибуток за рахунок збереження високої ціни і зниженої собівартості - то негативний цикл вдарить по ньому конкретно, а не по ринку в цілому. Бо його тут же обставлять більш динамічні конкуренти, які оперативно знизять ціни.

Фрідріх фон Хайєк висунув до цієї теорії три аргументи. Що цікаво, жоден із них не містив фраз типу «збільшення видатків». Його теж не цікавили дрібниці.

Перший аргумент Хайєка звучить так: сукупний попит і сукупна пропозиція не можуть бути показниками, бо не враховують структурування ринку. Зниження пропозиції в одній структурній ніші може бути заміщене збільшенням пропозиції в іншій.

Проблема в тому, що при розкручуванні негативного циклу вся структура ринку схлопується і обмежується тільки основою піраміди Маслоу - тобто, тільки товари із мінімальної цінової категорії, для того, щоб якомога більше пустити на накопичення. Т. ч. всі товари в кризовій економіці мають нееластичний попит і не можуть бути заміщені іншими товарами. Не можете же ви замістити хліб тістечками - по рекомендації відомої французької королеви.

Другий аргумент Хайєка полягав у тому, що безробіття збільшується не через зменшення виробництва, а через надто високі заробітні плати, які тримають профсоюзи та урядові постанови, і саме це є причиною зниження прибутків виробника. Треба дати можливість виробнику знижувати заробітні плати і тоді він збереже виробництво сам.

Проблема в тому, що це можливо тільки в тому випадку, якщо заробітна плата значно (в 5 і більше разів) перевищує прожитковий мінімум. Тоді зниження зарплати не сильно вдарить по кишені працівника, він просто буде відкладати меншу суму для накопичення (так вчинили, наприклад, в Нідерландах в 2008 році, і це врятувало їх економіку від наслідків фінансової кризи). Але в кризовому суспільства заробітна плата може бути навіть нижча за цей мінімум. Відповідно, навіть даючи всі можливі інструменти виробнику для зниження зарплат, негативний цикл не тільки не зупиниться, а й спровокує соціальний вибух. Аналогічно, якщо дати можливість виробнику заморозити заробітні плати, а в країні уже розпочались інфляційні процеси - це теж не зупинить негативний цикл, бо коли ціни ростуть, а заробітні плати заморожені - то купівельна спроможність буде дедалі більше падати, убиваючи попит і розкручуючи цикл далі.

Інфляційні процеси Хайєк вважав нерівномірними (це був його третій аргумент) за галузями. Тобто, товари із дійсно суттєвим для виживання громадян значенням не сильно зростуть в ціні, адже попит на них нееластичний і залежить тільки від кількості населення. Т. ч. навіть в кризовому суспільстві людина зможе прохарчуватись.

Проблема в тому, що якщо інфляційні процеси перетинають планку в два знаки (тобто, більше 10%), місцева валюта починає втрачати функцію мірила цінності. І ціни, в такому разі, навіть на товари з нееластичним попитом будуть прив'язані або до якогось сталого показника (наприклад, децильного показника - вважається, що саме 10% від доходу людина має витрачати на прожиття), або до іншої валюти, яка має більш твердий статус. А прив'язка цін до негрошового чи інвалютного еталона цінності призводить до постійного росту цін відповідно відсотку інфляції. Тобто, упала гривня вдвічі - вдвічі виросли і ціни. Звідси тільки два виходи - або регулювати ціни (що вже зовсім неринково), чи вводити карткову систему, субсидії - та інші речі, які призводять до збільшення видаткової частини бюджету.

Ось чому не існує жодного, я підкреслю, ЖОДНОГО прикладу виведення економіки із кризи методами «твердого лібералізму», а тим паче монетарними методами. А всі існуючі приклади виведення економіки з кризи так чи інакше мають в своїй основі теорію Кейнса.

Лишилось додати, що Карла Маркса Кейнс вважав ідіотом, який не розбирається в економіці. Комуністи платили йому сторицею, офіційно з трибун радянської політекономії обзиваючи безсовісним інтриганом, ворогом робочого класу і посіпакою імперіалізму. Видання книг Кейнса в СРСР було суворо заборонене, лише в 1948 році вийшло ретельно відцензуроване (і натурально обісране «рецензентами») видання його праці.

А Роберт Емерсон Лукас, лауреат Нобелівської премії в галузі економіки за 1995 рік, автор теорії економічного росту «Лукаса-Ромеро» (більш відомою як теорія інвестування в «людський капітал» та фундаментальну науку - яку першим з фантастичною ефективністю застосував нинішній лідер фінансового світу Google), вважав буквально - «в умовах кризи будь-хто стає кейнсіанцем».

Мені здається, що вірити треба Лукасу, а не вітчизняним клікушам, які коршунами кидаються на будь-що, що видається їм «неліберальним».

Вячеслав Ільченко, facebook.com