Ліцензія на вбивство, або Коли поліцейський має право вас вбити

На сьогоднішній день тривають заходи із переатестації старої міліції на нову поліцію. Кульмінація Революції Гідності сталася саме після подій непропорційного застосування правоохоронними органами фізичної сили, спеціальних засобів, вогнепальної зброї.

Правові підстави застосування регулювались чинним на той час Законом України «Про міліцію», а саме статтями з 12 по 15-1.

Сама потреба в реформуванні правоохоронних органів виникла внаслідок дії одночасно декількох факторів. Головними серед них можна виділити: незнання носіями влади власних повноважень, низка компетенція, неефективність існуючих механізмів розслідування заяв про злочини у правоохоронних органах.

Саме тому, навіть за наявності законних підстав, досить низький відсоток працівників міліції/поліції на практиці можуть ефективно використовувати власні повноваження, зокрема, щодо застосування вогнепальної зброї. Причини цьому, по-перше, у тому, що працівники міліції/поліції не знають, чи мають право вони застосовувати зброю у конкретній ситуації (неякісна підготовка); по-друге, працівники міліції/поліції мають низькі навички вогневої підготовки як дисципліни (недостатня кількість тренувань); по-третє, працівники міліції/поліції не мають гарантій, що застосована, на їх думку правомірно, фізична сила, спец. засоби або вогнепальна зброя, знайде адекватну оцінку з боку підрозділів внутрішньої безпеки та прокуратури.

На підтвердження цьому можна знайти безліч відеороликів у мережі «Інтернет», що, звісно, не додає авторитету правоохоронним органам та підриває довіру до них, оскільки суспільство не знаходить задоволення однієї із своїх базових фізіологічних потреб - права на безпеку.

У новому Законі «Про національну поліцію» у статті 46 визначено виключні правові підстави для застосування вогнепальної зброї: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19/page2. Зважаючи на нещодавні події у Києві, не буде зайвим навести їх повністю.

«Стаття 46. Застосування вогнепальної зброї

1. Застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим заходом примусу.

2. Поліцейський уповноважений на зберігання, носіння вогнепальної зброї, а також на її застосування і використання лише за умови, що він пройшов відповідну спеціальну підготовку.

3. Порядок зберігання і носіння вогнепальної зброї, що знаходиться в розпорядженні поліцейського, перелік вогнепальної зброї та боєприпасів, що використовуються в діяльності поліції, та норми їх належності встановлюються Міністром внутрішніх справ України.

4. Поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю:

1) для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози їхньому життю чи здоров’ю;

2) для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;

3) для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;

4) для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;

5) для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;

7) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.

5. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення протиправних дій і намір використання заходу примусу, визначеного цією статтею.

6. Застосування вогнепальної зброї без попередження допускається:

1) при спробі особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;

2) у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;

3) якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;

4) якщо особа чинить збройний опір;

5) для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.

7. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи припинення збройного нападу.

8. Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю у разі збройного нападу, якщо відвернення чи припинення відповідного нападу неможливо досягнути іншими засобами.

9. Поліцейському заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності.

10. Поліцейський зобов’язаний у письмовій формі повідомляти свого керівника про застосування вогнепальної зброї, а також негайно повідомити свого керівника про активне застосування вогнепальної зброї, який, у свою чергу, зобов’язаний поінформувати центральний орган управління поліції та відповідного прокурора.

11. Поліцейський може взяти до рук вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути підстави для її застосування.

12. Під час затримання осіб, щодо яких у поліцейського виникла підозра у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також під час перевірки документів у таких осіб, поліцейський може привести в готовність вогнепальну зброю та попередити особу про можливість її застосування.

Спроба особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену поліцейським відстань, чи доторкнутися до зброї, є підставою для застосування вогнепальної зброї поліцейським.

13. Поліцейський може використати вогнепальну зброю для подання сигналу тривоги або виклику допоміжних сил, або для знешкодження тварини, яка загрожує життю чи здоров’ю поліцейського та інших осіб».

Отже, що ж сталося у місті Києві та чи відповідають дії поліцейських закону?

Звісно, належну оцінку мають надати слідчі органів прокуратури, прокурори та судді.

Ряд посадових осіб вже висловились про законність дій поліцейських. Цікавим є те, що намагаючись «відбілити» їх, різні особи називають різні правові підстави.

Спробуємо надати аналіз деяким з них.

Версія 1. «7) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського».

Отже, за пунктом 7 Законом визначені: мета - зупинка транспортного засобу, спосіб - ПОШКОДЖЕННЯ ТРАНСПОРТНОГО ЗАСОБУ, є і необхідна умова - водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю поліцейського та інших осіб.

Отже поверхневий нескладний аналіз надає змогу встановити, що закон для цієї підстави дозволяє лише пошкодження транспортного засобу з метою його зупинки за вищенаведеної умови, однак аж ніяк не позбавлення життя пасажира.

Версія 2. «5) для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;»

Тут потрібно зазначити, а що ж таке є тяжким або особливо тяжким злочином? Відповідь на це питання міститься у ст. 12 Кримінального кодексу України, відповідно до якої класифікація злочинів за ступенем тяжкості визначена відповідно до того, яке максимальне покарання передбачено санкцією відповідної статті.

Досить цікавим є обставина, що спостерігання поліцейським одної і тої ж події може виявитися як тяжким злочином (наприклад, ч.2 ст. 186 КК України, грабіж, вчинений повторно), так і злочином середньої тяжкості (наприклад, ч.1 ст. 186 КК України, грабіж, вчинений вперше).

Зберігання чи перевезення незначної кількості наркотичних засобів, психотропних речовин тощо без мети збуту за наявності необхідної їх кількості у кращому випадку можуть становити склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, що є злочином середньої тяжкості.

Посилання на те, що, можливо, був вчинений угон, або особи були терористами, не заслуговують на увагу, оскільки у відповідних поліцейських повинні бути ЗАКОННІ ДЖЕРЕЛА щодо таких даних. У випадку наявності відомостей щодо можливої підготовки теракту, повинні були бути задіяні відповідні спецпідрозділи СБУ по боротьбі із тероризмом.

Перевищення швидкості, хоча і значне, а також їзда по зустрічній полосі руху не є тяжкими або особливо тяжкими злочинами. Відповідальність за такі дії передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Вивчення дисципліни «Кримінальне право України» у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого складає 2 роки: один рік - Загальна Частина, один рік - Особлива Частина. Адміністративне право - 1,5 роки.

Без зазначених знань поліцейському важко швидко оцінити, а які ж діяння є злочинами, а які - адміністративними правопорушеннями. А якщо відповідні діяння є злочинами, то чи є вони тяжкими чи особливо тяжкими?

Тому викликає подив твердження деяких керівників, що для того, щоб працювати у поліції, освіта не потрібна.

Ще більший подив викликає 2-3 місячні курси підготовки поліцейських, де на підготовку поліцейських за дисципліною «Кримінальне право і процес», якщо не помиляюсь, виділяють аж 6 годин чи пар, що є явно недостатнім.

Версія 3. «6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;»

В нашому випадку особи не чинили ЗБРОЙНИЙ опір, щодо них не було судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому вони не могли з-під неї намагатися втекти, особи не були озброєні, і вони не погрожували застосуванням зброї.

Оскільки особи не були озброєними, то водіння ними авто, нехай і в таких небезпечний спосіб, не можна розцінювати як погрозу застосування іншого предмету, що загрожує життю і здоров'ю людей та/або поліцейського.

Цікаво, що новий Закон «Про Національну поліцію», виходячи із законів формальної логіки, також як і старий Закон «Про міліцію», не вважає поліцейських за людей, інакше навіщо зазначати таке формулювання «людей та/або поліцейського»? Поліцейські, що, не люди?!

А як же повинна була діяти поліція?

Згідно із ч. 3 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію», спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.

Відповідно до п.5, ч. 4 ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію», для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати такі спеціальні засоби, як засоби примусової зупинки транспорту, пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії.

Стаття 45 зазначеного вище закону як раз і надає необхідний інструментарій для застосування спеціальних засобів.

Зокрема, у п. 4 ч.3 зазначено: «засоби примусової зупинки транспорту застосовуються для примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги поліцейського щодо зупинки транспортного засобу, або якщо дії водія транспортного засобу створюють загрозу життю чи здоров’ю людини». Крім того, для цих цілей Закон дозволяє застосовувати бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби:

9) водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби застосовуються для: в) примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги поліцейського зупинитися.

Таким чином, висновки щодо правомірного позбавлення життя особи поліцейським є дещо передчасними, без проведення ретельного розслідування за цим фактом, за результатами якого до такого поліцейського може бути застосовано не тільки психологічна реабілітація, а й інші заходи, передбачені законодавством для виправлення і перевиховання осіб, що скоїли кримінальні правопорушення.

Олександр Шадрін, адвокат