Ефект спресованого часу

Важко зараз заходити на сайти новин, форуми та соціальні мережі. Питання навіть не у тому, що подій стільки, що за усіма не встигаєш відслідковувати, а в якійсь ірраціональній атмосфері, яка там царить у коментарях.

Іноді це навіть схоже на якийсь масовий психоз, коли читаєш десяту чи двадцяту тему із криками «зра-а-ада» чи «злива-а-а-ають». Багато коментаторів задаються питаннями: чому ми досі не вступили у НАТО? Чому досі не знищили під корінь всіх окупантів? чому досі країна не перетворилась на Грузію чи Сингапур?

Плутанина в часі і просторі: хтось побачить новину місячної давнини, і уже зчиняє паніку. Або навпаки: хтось побачить обнадійливу інформацію, і вже вистрибує з шаблею наголо - «дайош Перекоп»!

Все це має цілком раціональне пояснення: ефект спресованого часу.

Зараз за один день відбувається стільки ж важливих подій, скільки раніше відбувалось за тиждень. А оскільки ритм людської свідомості змінюється дуже повільно (для закріплення навіть простої звички треба не менше місяця), воно так і сприймається: не доба минула, а тиждень. Відповідно, дії уряду, світової спільноти, зрештою, взагалі будь-чиї дії розцінюються як спринт слимака. А оскільки люди не можуть впевнено оцінити, коли ж насправді була та чи інша подія, вони й губляться в часі, виявляють ознаки політичної амнезії, а іноді взагалі ведуть себе так, ніби в якомусь схроні проспали останні чотири роки.

Просто зупиніться на мить і згадайте, що іще 23 лютого (а це трохи більше місяця тому) в країні правив тиран янукович. Правда, дивно? Здається, що це було не менше ніж рік тому, а то й взагалі в іншу епоху. Дехто навіть уже забув, що Тимошенко була в тюрмі, Кличко був топ-політиком із найвищими рейтингами, а провідні націоналісти країни були в партії «Свобода»... А хлопці й дівчата з Небесної Сотні були іще живими і здоровими...

Шоковий стан суспільства, яке ще не у повній мірі усвідомило, яку ціну було заплачено за звільнення від тиранії, помножений на ефект спресованого часу, занурює людину в стан глибокої розгубленості. Вона не встигає за новинами, не встигає вловити причинно-наслідковий зв'язок між тим, що все-таки потрапляє до її поля зору, а потік інформації не тільки не зменшується, а дедалі зростає, адже вже зараз в Україні набирають обертів виборчі перегони.

І тоді виникає цілком закономірне бажання людини повернутись назад у той час, коли все було зрозуміло, чітко і спокійно. Щоб зранку не треба було читати новини, не потрібно було думати над тим, як змінюється країна, не потрібно було щось вирішувати. В світ, де від громадянина вимагається тільки одне: проживати кожен день від дзвінка до дзвінка, курсувати за наперед визначеним маршрутом «дім - робота - базар/магазин - ощадбанк - дім», а про все інше потурбуються сильні світу цього.

Тобто, зароджується бажання «повернути все, як було, але без януковича на чолі держави».

І не можна сказати, що таке неможливо. Ось, поряд Білорусь, Росія, Казахстан, Туркменістан - благословенні країни, де людина позбавлена турбот про долю держави. Те, що вона також позбавлена і нормального життя, якось тьмяніє, стає незначним у порівнянні із СПОКОЄМ (великими літерами), який визнається за найбільшу цінність.

У зв'язку із цим хотілось би згадати стару притчу, яка побутує серед психологів. Якщо людина все життя прожила в замкненій кімнаті, перед смертю вона обведе поглядом стіни, серед яких жила, і впевнено та спокійно скаже «Я бачив весь всесвіт». Але якщо цю ж людину хоч на одну секунду вивести на білий світ, вона злякається і почне проситись назад, у знайомий маленький світ. Але якщо її повернути туди, то до кінця днів своїх вона мучитиметься, пригадуючи яскраве світло сонця, подих вітру, багатство звуків і фарб довкола, люто жаліючи, що не змогла пройти трохи далі і подивитись, а що іще є в тому таємничому, страшному і такому притягальному світі за стінами.

Ми всі подібні людям, які все життя прожили в чотирьох стінах, а потім раптом перед нами відкрили зовнішній світ. Зараз ми стоїмо на порозі, і у нас є лише один крок, перш ніж двері знову замкнуться.

Лише один крок.

Вячеслав Ільченко, політолог, для «Конфліктів і законів»