НЕ про Булгакова
- Подробиці
- Опубліковано 11.09.2022 11:44
-
Автор: Манана Абашидзе, Конфликты и законы Конфлікти і закони
- Переглядів: 5160
Не вщухають суперечки про музей Булгакова, міфи про його приналежність до України; про «необхідність» пам’ятника цариці Єкатерині ІІ, про «присутність» в Україні Л. Толстого, Чайковського, Достоєвського і т. ін. замість того, щоб прийняти швидко однозначне рішення – прибрати все чужинське-фальшиве з нашого життя й іти далі.
«Нам у чашку кави плюнули, за те що ми любимо російських класиків», – бідкаються деякі. Але в каву їм плюнули не за це, а за те, що вони поки що просто не визначилися. НЕ визначились! Не вибралися з 20-го століття до 21-го.
Л. Українка про таких писала: «Народ наш мов дитя сліпеє. За ворогів іде в огонь і в воду. Катам своїх поводарів оддав…»
Звісно, що про «ревізію» цінностей треба було думати ще в 90-х. Потрібні були чіткі формулювання і прагматичне бачення майбутнього.
На жаль, не сталось. Колоніальна культура – влаштовувала! Навіть після 2014 року нікому не спало на думку позбавитись від московської «дружби народів» у всіх її проявах. (Є таке поняття - колоніальна культура. Суть цього явища полягає лише в одному - витравлювати національну культуру і на її місце насаджувати культуру метрополії. У цьому плані радянській колоніальній культурі і сучасній московії немає рівних.)
А от запитати себе: «Що буде зі мною і з країною в майбутньому, як робити Україну українською, маючи не українську владу, з представником ОП, який дозволяє собі принижувати націю і міряється культурами» — страшно, простіше піднімати піну про якусь «роскультуру», якої і духу не повинно бути. Адже щоб осмислити, в якій ми складній ситуації, і мати з нею можливість щось робити, потрібно переміститися з позиції зовнішнього спостерігача на позицію учасника, який приймає на себе відповідальність. А це робити дуже важко та некомфортно.
Тому люди, принаймні більшість з них, не люблять нічого читати, окрім соцмереж, ті, хто в музеї ніколи не ходив і не ходитимуть, міркують про те, що існує окремо від них. Чомусь вони впевнені, що якщо закрити, заборонити, перейменувати – одразу все зміниться. Зміниться, не без того.
Але уявлення про те, що можна «забрати» в особи улюбленого роскласика і таким чином виховати її «як слід» — дуже зручно, але, на жаль, неправильно, адже людина споживає будь-які сенси, інтерпретуючи їх. Крім того, таке уявлення ділить людей на «своїх» та інших. Бо культура – це сукупність норм, переконань, вірувань та міфів, і тому кожна людина – це людина культури.
Культура, перш за все внутрішня - всеосяжна штука: кожен із нас - і посудина, і джерело культури. З наших зусиль чи їхньої відсутності складається громадська картина переконань. І ми маємо те, що маємо, не тому, що «українські інтелектуали програли», а тому, що ми всі разом створили цю систему переконань та принципів чи безпринципності.
Окрім цього, людина - істота емоційна, лінива, вона прагне до короткострокових результатів і не любить правди. А увійти в український контент потребує знань, величезної кількості ресурсів, зусиль, енергії.
Але проблема є і в тому, що ми дуже погано поінформовані про історію своїх родин. І це не завжди наша вина: еміграція, десь закриті архіви, у когось предки приховували своє походження, побоюючись переслідувань. Пращури тотально боялись розповідати про колективізацію, голодомори. Багато хто зі старшого покоління тільки на смертному ложі спромоглися розповісти, що насправді відбувалось у час Голодомору. Мовчали і про репресії, і про свій досвід супротиву…
Ми тільки нещодавно почали виходити з культури мовчання. І безумні сварки в соцмережах, образи в публічному полі – це травма цього виходу. Ми пробуємо говорити, але ще погано вміємо.
Тому у деяких людей немає відчуття, що ми звідкись походимо і за нами стоять багато поколінь.
Ця ситуація переноситься з особистого рівня на суспільний. Тому громадяни на соціальному рівні не дуже чутливі до історії. І це треба виправляти, особливо зараз.
Якщо почати думати про зміни історичних віх, режимів, суспільного устрою - то починаєш розуміти, як багато страшних подій пережили люди, а жити, розуміючи, що ти спадкоємець цього всього, дуже важко. Набагато простіше жити у світі, де все добре та стабільно.
Ці незнання та антиісторизм допомагають не турбувати себе страшними питаннями. Але, як показує практика, чим довше ми себе ними не турбуємо - тим ближче вони притягуються до нас, а згодом обертаються катастрофою з десятками тисяч людських жертв.
І тепер немає іншого рецепту для перемоги українства, як тільки починати говорити правду, хоч як важко було б нічого не замовчувати, нічого не перетворювати на сірий шум, називати речі своїми іменами, пояснювати непроговорене не зрозуміле в минулому. Варто почати оперувати категорією політичної нації, перестати мірятися культурами, генетикою. Домовитись, що всі, хто поділяють національну ідею, є українцями! І вперед до перемоги!
Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»
Фото з соцмереж
Також з цієї категорії...

Пук в урагані
31 янв. 2013 г.

СБУ перекрила канал фінансування терористів...
8 мая 2014 г.

Когда посадят трусов Донбасса, или...
15 июл. 2014 г.
Набираючі популярність...

Знахабнілі представники слуг народу: урвати...
30 мар. 2025 г.

Оперативна інформація станом на 08:00...
4 апр. 2025 г.

1380 кацапів подохло минулої доби...
4 апр. 2025 г.
Останні новини
04.04.2025 10:03
1380 кацапів подохло минулої доби на українській землі03.04.2025 09:41
1390 москалів подохло минулої доби на українській земліПолковник ЗСУ в запасі, військовий експерт Роман Світан і ведучий 24 Каналу Ігор Гаврищак у військовому зведенні на 2 квітня обговорили такі теми:
Коментарі