​НЕ про Булгакова

Не вщухають суперечки про музей Булгакова, міфи про його приналежність до України; про «необхідність» пам’ятника цариці Єкатерині ІІ, про «присутність» в Україні Л. Толстого, Чайковського, Достоєвського і т. ін. замість того, щоб прийняти швидко однозначне рішення – прибрати все чужинське-фальшиве з нашого життя й іти далі.


«Нам у чашку кави плюнули, за те що ми любимо російських класиків», – бідкаються деякі. Але в каву їм плюнули не за це, а за те, що вони поки що просто не визначилися. НЕ визначились! Не вибралися з 20-го століття до 21-го.

Л. Українка про таких писала: «Народ наш мов дитя сліпеє. За ворогів іде в огонь і в воду. Катам своїх поводарів оддав…»

Звісно, що про «ревізію» цінностей треба було думати ще в 90-х. Потрібні були чіткі формулювання і прагматичне бачення майбутнього.

На жаль, не сталось. Колоніальна культура – влаштовувала! Навіть після 2014 року нікому не спало на думку позбавитись від московської «дружби народів» у всіх її проявах. (Є таке поняття - колоніальна культура. Суть цього явища полягає лише в одному - витравлювати національну культуру і на її місце насаджувати культуру метрополії. У цьому плані радянській колоніальній культурі і сучасній московії немає рівних.)

А от запитати себе: «Що буде зі мною і з країною в майбутньому, як робити Україну українською, маючи не українську владу, з представником ОП, який дозволяє собі принижувати націю і міряється культурами» — страшно, простіше піднімати піну про якусь «роскультуру», якої і духу не повинно бути. Адже щоб осмислити, в якій ми складній ситуації, і мати з нею можливість щось робити, потрібно переміститися з позиції зовнішнього спостерігача на позицію учасника, який приймає на себе відповідальність. А це робити дуже важко та некомфортно.

Тому люди, принаймні більшість з них, не люблять нічого читати, окрім соцмереж, ті, хто в музеї ніколи не ходив і не ходитимуть, міркують про те, що існує окремо від них. Чомусь вони впевнені, що якщо закрити, заборонити, перейменувати – одразу все зміниться. Зміниться, не без того.

Але уявлення про те, що можна «забрати» в особи улюбленого роскласика і таким чином виховати її «як слід» — дуже зручно, але, на жаль, неправильно, адже людина споживає будь-які сенси, інтерпретуючи їх. Крім того, таке уявлення ділить людей на «своїх» та інших. Бо культура – це сукупність норм, переконань, вірувань та міфів, і тому кожна людина – це людина культури.

Культура, перш за все внутрішня - всеосяжна штука: кожен із нас - і посудина, і джерело культури. З наших зусиль чи їхньої відсутності складається громадська картина переконань. І ми маємо те, що маємо, не тому, що «українські інтелектуали програли», а тому, що ми всі разом створили цю систему переконань та принципів чи безпринципності.

Окрім цього, людина - істота емоційна, лінива, вона прагне до короткострокових результатів і не любить правди. А увійти в український контент потребує знань, величезної кількості ресурсів, зусиль, енергії.

Але проблема є і в тому, що ми дуже погано поінформовані про історію своїх родин. І це не завжди наша вина: еміграція, десь закриті архіви, у когось предки приховували своє походження, побоюючись переслідувань. Пращури тотально боялись розповідати про колективізацію, голодомори. Багато хто зі старшого покоління тільки на смертному ложі спромоглися розповісти, що насправді відбувалось у час Голодомору. Мовчали і про репресії, і про свій досвід супротиву…

Ми тільки нещодавно почали виходити з культури мовчання. І безумні сварки в соцмережах, образи в публічному полі – це травма цього виходу. Ми пробуємо говорити, але ще погано вміємо.

Тому у деяких людей немає відчуття, що ми звідкись походимо і за нами стоять багато поколінь.

Ця ситуація переноситься з особистого рівня на суспільний. Тому громадяни на соціальному рівні не дуже чутливі до історії. І це треба виправляти, особливо зараз.

Якщо почати думати про зміни історичних віх, режимів, суспільного устрою - то починаєш розуміти, як багато страшних подій пережили люди, а жити, розуміючи, що ти спадкоємець цього всього, дуже важко. Набагато простіше жити у світі, де все добре та стабільно.

Ці незнання та антиісторизм допомагають не турбувати себе страшними питаннями. Але, як показує практика, чим довше ми себе ними не турбуємо - тим ближче вони притягуються до нас, а згодом обертаються катастрофою з десятками тисяч людських жертв.

І тепер немає іншого рецепту для перемоги українства, як тільки починати говорити правду, хоч як важко було б нічого не замовчувати, нічого не перетворювати на сірий шум, називати речі своїми іменами, пояснювати непроговорене не зрозуміле в минулому. Варто почати оперувати категорією політичної нації, перестати мірятися культурами, генетикою. Домовитись, що всі, хто поділяють національну ідею, є українцями! І вперед до перемоги!

Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Фото з соцмереж



Коментарі

Коментарі відсутні. Можливо, ваш буде першим?

Додати коментар

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Полковник ЗСУ у запасі та військовий експерт Роман Світан поділився думкою, як Дональд Трамп може повпливати на кінець війни в Україні

детальніше
Конфлікти і закони © 2008-2024.

Електронна версія всеукраїнського юридичного журналу «Конфлікти і закони». Свідоцтво про держреєстрацію: КВ № 13326-2210Р від 19.11.2007 р. Повний або частковий передрук матеріалів сайту дозволяється лише після письмової згоди редакції. Увага! Починаючи з 21.11.2013 року (дня провалу євроінтеграції з ЄС), редакція журналу «Конфлікти і закони» (всупереч правилам правопису) залишає за собою право публікувати слова «партія регіонів» та «віктор федорович янукович» з малої літери. Також, починаючи з 29.06.2016 року, редакція «КЗ» залишає за собою право назавжди публікувати на своїх сторінках з малої літери слова (і утворені від них абревіатури) та словосполучення «москва», «росія», «російська федерація», «володимир путін», а разом з ними і скорочення «роскомнадзор» (як і всі інші держустанови росії), порушивши таким чином встановлені правила правопису незалежно від мов, на яких ці слова та назви публікуються. Це наша зброя в інформаційній війні з окупантом.