Різниця між диктатурою, авторитарним ладом та монархією

Мало хто розбирається, чим же ж відрізняється диктатура від інших устроїв. Про це на своїй сторінці у ФБ пише політолог Вячеслав Ільченко

А ми продовжуємо розбирати перехідні процеси (транзити) і їх внутрішню механіку. Сьогодні ми розберемо різницю між диктатурою, авторитарним ладом та монархією - які теж передбачають жорсткий одноосібний режим правління.

Найпростіше встановити різницю між монархією та диктатурою. Навіть не вдаючись в підробиці - наприклад, що монархія буває не лише абсолютна, а й конституційна, дуальна та навіть виборна. Саме так, мало кому відомо, але Ватикан як держава є теократичною монархією - із "небесним мандатом".
Так от, монарх, в порівнянні із диктатором, характеризується наступними особливостями:

- Монарх завжди лише "перший серед рівних", тобто, в країні існує принаймні кілька людей, які можуть оспорити його рішення (але не права на престол). Як правило, це члени його родини, або так званий "аристократичний прошарок", який користується звичаєвим правом на опозицію королю. Яскравим прикладом застосування такого права є заключення Magna Charta - коли барони при підтримці "вільних прошарків" утворили коаліцію проти англійського короля Іоанна Безземельного. Більше того, опозиційні партії при дворах європейських монархів широковідомі і навіть отримували гучні назви, наприклад, "Фронда" у Франції або так звана "католицька опозиція" при Єлизаветі Тюдор в Англії.
Диктатор же прагне до абсолютизації себе як єдиного політичного субʼєкта, а опозицію собі або прямо знищує, або вихолощує за допомогою системи політичного сиску, підкупу та шантажу. Більше того, диктатор навіть знищує сам політикум в країні - встановлюючи "скляну стелю" для громадян, неформальну або навіть формальну заборону політичної діяльності. Прикладів цього достатньо - від Йосипа Сталіна і закінчуючи Кім Чен Ыном.

- Монарх завжди слідує законам, навіть якщо сам їх видав, а крім того - існує особливий закон, вищий за короля (leges regiae).
Тут яскравим прикладом є маловідома історія "претендента Намбокуте" в післявоєнній Японії. Після поразки в Другій Світовій Війні японський імператор Хірохіто зрікся свого божественого статуса і передав більшу частину влади парламенту, перетворившись на номінального главу держави - це всім відомо. Але мало кому відомо, що після виданого ним едикта "нінген-сенген" (так називався указ про самообмеження монарха), це його право... зненацька було оспорено. Якщо захочете, я про цю історію якось розповім детально - а в двох словах історія виглядає так. Імператор в Японії править за так званим "небесним мандатом", який дається по факту походження від богів. Якщо імператор зрікається божественого статуса, він цим самим формально або зрікається престола або оголошує себе самозванцем. Інша людина, яка також має право на "небесний мандат", може оспорити і його рішення і його права на престол. І це було зроблено в 1947 році, Кумадзавою Хіроміті, звичайним бізнесменом з міста Нагоя, який був 19-м нащадком імператора Го-Камеяма періода Намбокуте (звідси і титул, "претендент Намбокуте"). Його претензії не були задоволені виключно тому, що післявоєнне суспільство в Японії було сильно деморалізоване, а країна лежала в руїнах - і лише особисті зусилля імператора Хірохіто та особисті гарантії, дані йому генералом Дугласом Макартуром, зберегли тоді Японію цілою. Японці були вдячні своєму імператору, і не підтримали претендента Намбокуте - що було сприйнято як добрий знак і ознаку демократизації японського суспільства.
Аналогічний "небесний мандат" в тій чи іншій формі існував практично у всіх країнах світу, і виконував ту саму роль закона, який вище за короля.
Диктатор же ставить себе над законом і надає собі право не виконувати навіть ті акти, які створені ним особисто. Він також наділяє себе правом визначати, кому іще дозволено не виконувати закони, а також хто є непідсудним. За прикладом далеко ходити не треба - Російська Федерація саме так і влаштована.
- Існує формально визначений порядок вибору та набуття прав наступником монарха.

Зазвичай таким правом є закон про спадкоємство - неважливо, визначений він формально, чи носить звичаєву форму. Головна суть його в тому, що в будь-який момент всім відомо, хто стане наступником чинного монарха. Цей закон також формально є вищим за короля. І хоча він має право одноосібно призначати спадкоємця - таке призначення мало бути відповідним чином оформлене (наприклад, присвоєнням певного титула - кронпринца, або принца крові).

Існує три типи правонаступництва при монархії - салічне право (старший син або принц крові), лествічне право (спершу брати, а вже потім сини) та елекційне право (вибір короля спеціальними установчими зборами). Елекційне право, наприклад, використовується у Ватикані - адже Папу Римського вибирає конклав кардиналів, і лише після цього він стає непогрішимим монархом.

А при диктаторі порядку правонаступництва не існує взагалі. Диктатори самі не уходять - їх виключно відсторонюють (тим чи іншим способом), після чого країна потрапляє в турбулентну зону безвладдя - бо диктатором політичне поле, як правило, зачищене, а народ достатньої субʼєктності не має, щоб швидко висунути нового політичного лідера. В тому числі цим вони і відрізняються від авторитарних правителів, які, як правило, уходять за власноруч підготовленим законом. Прикладів можна навести багато - від Ніколає Чаушеску до Муаммара Каддафі.

Якби існували хоч якісь усталені порядки транзиту, диктаторські країни б не трясло щоразу після відсторонення чергового "оказался наш Отец не отцом, а сукою".
- Монарх проводить політику жорсткого націоналізму (і навіть шовінізму) і опирається на масовий патріотизм народу.
Тут, власне, все очевидно, навіть пояснювати нічого не треба. Можна навіть сказати, що чимало народів взагалі зʼявились лише тому, що їх очолив сильний король у важкі часи - який став точкою кристалізації народної свідомості. Наприклад, поляки своєю ідентифікацією завдячують королям Мечиславу (Мєшку) та Болеславу (Хороброму).

А диктатор, навпаки, намагається реальний патріотизм погасити, а національну свідомість загнати в підпілля. Адже високий патріотизм та висока же національна свідомість є субстратом для альтернативного політичного лідерства та опозиції, чого диктатор дозволити не може. Замість цього насаджується псевдопатріотичне напіврелігійне уявлення, що без диктатора та його ідеології немає країни, що це, власне, і є втілення країни і предмет патріотизму - а всі мешканці лише придаток до нього. Ну і відповідно, саме особистість диктатора і повинна стати джерелом державного чванства - у нас є Диктатор, Баші, Фюрер, Перший Громадянин - а ви всі просто унтерменші та заздрите. Яскравим прикладом цього є перший Туркменбаші, Сапармурат Ніязов, якого у нас уже порядком забули, а також уже відомий нам Кім Чен Ын.
Власне цього достатньо, щоб відрізнити монарха від диктатора. Хоча практично всі диктатори на певному етапі свого життя прагнуть стати монархами і встановити якщо не небесний мандат, то хоча б спадкове право. Але це у них практично ніколи не вдається, тому що диктатор завжди ставить себе над законом - а це надто сильна спокуса для всіх, кому він дозволив в той чи інший час теж плюнути на закон. Ось чому після смерті чи відсторонення диктатора починається тіньова "боротьба бульдогів під килимом" - кожному хочеться відчути цей смак повної безкарності і можливості робити все, що заманеться.
І ось чому завжди після відсторонення диктатора завжди існує ризик приходу до влади наступного такого же "дуче", в основному, із його колишнього оточення. Мені здається, що саме тому практично всі наші президенти після вступу до влади починали по новій концентрувати владу в одних руках і ставити себе над законом - адже спокуса така велика, а приклад перед очима (плюс упевненість, що вже він всі помилки врахує і попаде в дамки)...
Лишилось іще назвати різницю між авторитарним лідером та диктатором. Вона практично співпадає із тим, що ми написали про монархів - ну, окрім хіба що "небесного мандата". Але є іще одна ключова різниця. Позитивна, як не дивно - вона є одним із основних факторів, чому людям так хочеться мати свого "другого Лі Кван Ю". Звучить вона так:
- авторитарний лідер завжди здійснює якісні структурні перетворення в країні, поступово включаючи до управління країною все більші і більші верстви населення, що забезпечує життєздатність країни навіть після його уходу чи смерті. Саме такими були оті самі виключення серед диктаторів, про які часто заходить розмова. Простіше показати на конкретному прикладі, тим паче, що поряд із нами є країна, де є і авторитарний лідер і потенційний диктатор.

Наприклад, Кемаль Ататюрк прийшов до влади в момент дуже проблемного транзиту після падіння ще гіршої диктатури - а саме пізнього османського султаната, який характеризувався прямо-таки винятковим самодурством, яке призвело до занурення країни в хаос. І перше, що почав робити Ататюрк - будити національну свідомість турків, створювати світські та республіканські інституції, залучати населення до розбудови країни - все, за що він потім отримав титул Батька Всіх Турок. Що цікаво, при ньому навіть була дієва опозиція. Після його смерті нормально був обраний його наступник - Ісмет Іньоню, чільну частину кабінету якого склали політичні діячі, опозиційні до Ататюрка.
Його яскравою протилежністю є Реджеп Ердоган, який всі ключові досягнення Ататюрка послідовно демонтовує і посилює свою владу як президента, проявляючи чергову характерну рису диктатора - який завжди понижує, а то і нівелює республіканські інституції, якщо вони до нього існували (всі знають термін "скажений принтер", правда?).
І є ще одна важлива прикмета, по якій можна відрізняти монарха, авторитарного лідера та диктатора.
- Диктатор завжди править незаконно і ліквідовує (чи ослаблює) інституцію, завдяки якій потрапив до влади.
Тобто, якщо диктатор прийшов в результаті вільних демократичних виборів - всі наступні вибори він буде намагатись фальсифікувати. Якщо його на своїх плечах занесла армія - він ослабить її авторитет та керівництво і простежить, щоб генералітет або не мав амбіцій, або був просто достатньо тупим, щоб не вчинити наступний переворот. Якщо диктатора вибрала партія в результаті внутрішніх елекцій - він організує масову чистку партії. І так далі, прикладів достатньо в історії.
І ще треба завжди памʼятати. Диктатором не стають з 1 числа такого-то місяця, такого-то року, або по визначенню особливого Комітету Визначення Диктаторів. Ним стають після вчинення лише одного акту диктатури, як би він не виправдовувався вищими цілями чи цінностями. Ми всі знаємо, що найбільші злочини робились в імʼя Вищого Блага.
- сфальсикував вибори: диктатор;
- знищив чи пересаджав опозицію: диктатор;
- став над законом сам, чи дозволив це комусь іншому: диктатор.
У диктатора завжди є шанс стати авторитарним лідером - здійснити структурні реформи, зайнятись реальним патріотизмом, включити народ до керівництва державою, навіть в якомусь сенсі цього слова сформувати націю (Ататюрк же сформував). Акта диктатури це не скасує, але дозволить хоча б бути виправданим судом історії.
Але як правило, після вчинення акту диктатури над диктатором повисає страх цілком реального суда за це - після чого він уже прагне або ранга монарха (за небесним мандатом), або пожиттєвого правління. Чим довше він перебуває при владі, тим більший цей страх, і тим більше він штовхає його до неадекватних дій. До посадки і навіть вбивства опозиціонерів. До військової експансії. Або до придушення власного народу. Або до масових чисток - це уже індивідуальні особливості.

Але в будь-якому випадку, неадекватність диктатора завжди закриває для країни дорогу до нормального транзита влади і нормального же перехідного періода. Ось тому ми і вивчаємо перехідні процеси диктатури - адже ми й самі потрапили в одну із пасток такого процесу, і як вирулити з неї, ми не знаємо.
Чи все таки знаємо, але відчайдушно чіпляємось за класичне "ми нічого не вирішуємо"?...

Політолог
Вячеслав Ільченко



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Ворожі провокації не несли загрози життю та здоров’ю українських військових, тому вогонь у відповідь не відкривався. Бойових втрат немає

подробнее

Опрос

Вы проголосуете на местных выборах за кандидатов от "Слуг народа"?

Конфликты и законы © 2008-2020.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.