Відновимо Гостинний двір - повернемо гідність України

gost dvor

 
Україна, ставши незалежною у 1991 році, отримала шанс повернути собі реальний статус європейської країни - держави, що цінує свободу і демократію, а головне - стати колискою європейських цінностей, які Україна отримала у надбання ще у 1287 році, коли Магдебурзьке право почали набувати міста Західної України і розвивати у себе війтівства. Так, сьогодні відомо про існування вітійств у Львові, Володимирі, Луцьку, а, згодом, в інших великих містах Галицько-Волинської держави - Сяноку, Галичі, Ярославі, Перемишлі.

 


Київ отримав Магдебурзьке право, перебуваючи під владою Литовського князівства. Проте, незважаючи на те, що це сталося XIV сторіччя, це було реальне самоуправління, що надавало можливість мешканцям міста розвивати економіку, дозволяло мати автономію від держави, а найважливіше - те, що кияни отримали правові основи захисту від феодалів (вважай - олігархів), що робили спроби збирати якомога більше податі.

Введення Магдебурзького права дозволило європеїзувати Київ, встановити чіткі правові норми, впровадити виборну систему міського самоврядування та суддів, а також регламентувати низку питань у торгівлі та цивільно-правових відносинах громадян. Магдебурзьке право сприяло формуванню реальної демократії та надавало можливості розвиватись громадянському суспільству.

Київ заснував вітійства та магістрат - тобто став європейським містом з правовими засадами та нормами.

Реальне життя міста вирувало на Подолі, де, починаючи з кінця XIV сторіччя, щороку проходило дві ярмарки, на які з’їжджалися купці із Західної Європи, Сирії, Єгипту, Московщини та Білорусі. Зупинялись вони у Гостинному дворі, який знаходився посередині площі, а навколо нього - магістрат, церква, монастир та будинки, в яких жили заможні городяни.

Звісно, коли російська імперія розпочала поступове захоплення України, то її метою було знищення подібних вольностей, адже сама Росія, що звикла тримати народ в узді (а коли на території України були вольності і демократія, у Московії з кінця XV століття було кріпацтво, яке вона згодом насадила і в окупованих і загарбаних територіях України та яке відмінили 1861 року).

Звісно, що московські царі не могли змиритись з тим, що українці – волелюбний народ, який мав історичну пам'ять демократичних перетворень, а тому і давав опір загарбникам, створивши Запорізьку січ, куди люди тікали від московської навали та насадженого нею кріпацтва.

Історія склалась так, що Московія захопила Україну, а Катерина ІІ зняла привілеї міста Києва, знищивши Магдебурзьке право. Проте імперії не вдавалось повністю знищити дух демократії в Україні. Це безпосередньо зрозумів і Олександр І, який 16 лютого 1802 відновив у Києві Магдебурзьке право. Тоді відновлення часткової демократії святкувалось три дні, а, на знак відновлення демократичних цінностей, кияни зібрали гроші і замовили відомому київському архітектору А. І. Меленському Пам'ятник Магдебурзькому праву.

Та кияни, які розуміли відновлення Магдебурзького права правильно, тобто, як незалежність від центральної влади, не повідомили московського царя про спорудження пам'ятника. І побутує думка, що спочатку його планували встановити саме на Подолі, напроти магістрату, проте, усвідомлюючи імперське незадоволення (тобто розуміючи, що цар побачить відновлення вольності, яке уособлював Поділ разом з магістратом, Гостинним двором і пам’ятником Магдебурзькому праву), встановили його над джерелом біля Дніпра. Цегляний павільйон над джерелом було освячено 15 серпня 1802 року.

Але Олександр І був незадоволеним і таким «вільнодумством» і навіть висловив незгоду встановленню пам’ятника генерал-губернаторові А. Феньшу, якого тоді ж змістили з посади.

Проте Київ почав дещо вільне життя (що, звісно, не подобалось імператору Московії), і у 1808 році італійський архітектор Л. Руска запропонував новий проект Гостинного двору у стилі класицизму. Це мав бути монументальний торговий комплекс у вигляді замкнутого прямокутника з внутрішнім службовим приміщенням, до якого вели шість воріт.

Деякі фахівці та історики вважають, що поновлення такої значущої і майже сакральної для киян споруди, що нагадувала про вольності і європейські можливості міста, теж не дуже подобалось імператору, оскільки відновлювана споруда отримувала таке ж значення для киян, як і наприкінці 14 сторіччя.

Та закінчити роботу архітектор не встиг через пожежу 9 липня 1811 року, причини якої і досі точно ніхто не знає, але панує думка, що підпал був не випадковим: імперія хотіла знищити увесь дерев’яний Поділ, що уособлював волелюбність киян. Тоді у вогні згоріло понад 2 тисяч будинків, 12 церков, 3 монастирі.

Після війни з Наполеоном Гостинний двір недобудували, а лише накрили перший поверх дахом, залишивши будівлю одноповерховою. Вона була оточена арочними галереями, а її фасади (південний і північний - довжиною по 100 м, східний і західний - по 60 м) прикрасили пілястрами і пофарбували у жовтий і білий кольори.

Та, незважаючи на це, Гостинний двір посів важливе місце в житті киян і почав відігравати неабияку роль в інфраструктурі міста. На той період часу площа, на якій він розташований, була своєрідною «п'яца Дуомо» - тобто площею, де проходило стрижневе життя міста і всі основні події. А таке становище вже було загрозою для імперії, оскільки нагадувало українцям, що вони – європейці.

Саме тому, вже після пожежі, Поділ перебудували, прибрали магістрат, а Колона Магдебурзького права російською владою була перейменована на Пам'ятник хрещення Русі. Імперія робила все, аби українці не асоціювали себе з європейцями, їхніми традиціями, вільнодумством і правами людини. І не дивно, що у 1835 році Микола І остаточно скасував Магдебурзьке право, позбавивши киян самоврядування.

За часів СРСР українці не мали можливості асоціювати себе з європейцями. Більшовики, що унаслідували у царя імперські амбіції, вважали у тій державі головним народом росіян. А усі інші народи були молодшими сестрами та братами.

Проте, у СРСР, як і нині у Росії, були амбіції святкування усіляких дат з розмахом. І на це – грошей не шкодували. Для Києва, і безпосередньо Гостинного двору, це стало подарунком, оскільки до святкування 1500-річчя Києва владою було розпочато масштабну реконструкцію історичної пам’ятки, що була проведена у 1980-1982 роках під керівництвом архітектора В. П. Шевченка. Будівлю відновили у двоповерховому виконанні, як це і було заплановано ще першим проектом.

Після отримання незалежності, владі потрібно було поновлювати і європейські традиції, які українці пам’ятають на ментальному рівні, оскільки їхні пращури з кінця 14 століття знали, що таке демократія. Та владі було не до того. Коли ж керманити в Київ прийшов янукович, то Україна взагалі пережила жахливі часи, оскільки ця особа крала у держави все, що їй подобалось.

Нині ми вже знаємо, що янукович планував лишитись васалом в Україні. А саму країну передати Путіну для відновлення імперії. Тож не дивно, що янукович знищував усі пам’ятки архітектури в Україні, особливо ті, що могли нагадувати про європейський вибір та демократію.

У 2011 році «Фонд державного майна» продав Гостинний двір приватній компанії «Спеціальне науково-реставраційне проектне будівельно-виробниче підприємство «Укрреставрація», за яким стояли люди януковича. Кияни обурились такій нахабності, особливо тому, що будівлю Гостинного двору було видалено зі списку пам'яток архітектури Української РСР 15 серпня 2011 під тиском сім’ї януковича та за допомогою корупційних схем. Новими господарями, які вже тоді усвідомлювали, що янукович за декілька років планує передати Україну під імперію Путіна, було вирішено реконструювати будівлю, але через те, що пам'ятки архітектури реконструювати заборонено, то 15 серпня 2011 департамент Кабінету міністрів видав постанову № 1380 «Про виключення будівлі Гостинного двору у м. Києві із списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» А вже 3 серпня 2012 року янукович дозволив приватизацію будівлі Гостинного двору.

Не дивлячись на це, за законом № 574-VI від 23 вересня 2009 року «Про перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації», будівля Гостинного двору продовжує входити до переліку «пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації».

До яких махінацій злодії при януковичі тільки не вдавались. Тоді вони навіть приходили до Архітектора Валентини Шевченко і хотіли її підкупити, аби отримати згоду на шахрайство. Але зловили від неї облизня. Проте вони все одно пішли на порушення авторського права і, в порушення законів, моральних норм та історичної пам’яті народу, розпочали реконструкцію, а насправді – знищення архітектурної пам’ятки, оскільки Російська імперія мала отримати від януковича зачищене від історичної пам’яті суспільство.

На той час у Києві вже було сплюндровано багато архітектурних пам’яток. На їхньому місці будували розважальні та торгові центри. Але Гостинний двір кияни вирішили захищати, тому і вийшли на протести.

Розуміючи, що знищувати демократію треба чоботом авторитаризму, приспішниками януковича було вирішено зробити підпал будівлі. І, як і колись у далекому 1811 році невідомі на догоду Московії знищували Поділ, влада януковича також влаштувала пожежу на Подолі, намагаючись зруйнувати архітектурну пам’ятку.

На щастя, цього разу історія не повторилась повністю: постраждала лише будівля. Самого януковича українці вигнали з країни і почали відновлювати державу. Проте, для того, щоб повернути собі гідність, потрібно повернути історичну спадщину і згадати, що українська нація жила за європейськими законами ще наприкінці чотирнадцятого століття. І Контрактова площа з Гостинним двором – пряме нагадування демократичності української нації та її нездоланності і незламності.

Саме тому нині Гостинному двору потрібно повернути статус пам'ятки містобудування та архітектури. Під державним наглядом спеціалістів провести його реставрацію, змусивши організацію, яка його спаплюжила, за власний рахунок прибрати металеві конструкції по периметру внутрішнього двору, оскільки встановлення цих конструкцій суперечить поняттю «реставрація», яке було проведено з метою повної зміни конструктивних, стилістичних та архітектурних особливостей Гостинного двору.

При януковичі роботи з реконструкції проводилися без узгодження з автором проекту Валентиною Петрівною Шевченко, і це є грубим порушенням Закону України про авторські права. Також необхідно розуміти, що Гостинний двір було відновлено за проектом архітектора Руска, а тому для відновлення ансамблю Контрактової площі зміна архітектури Гостинного двору є невиправданою ані з історичної точки зору, ані з естетичної, ані з містобудівної.

Реставрацію Гостинного двору краще доручити фахівцям - за кресленнями, які зберігаються в бібліотеці ім. Заболотного. Це дасть можливість продовжити організацію простору площі за проектом ансамблю Гесте з реставрацією будинку І.Кіселевского - останнього війта Магістрату (вул. Сковороди, 1). І тоді кияни і туристи знатимуть, що Київ ще наприкінці 14 століття мав Магдебурзьке право і містобудівну структуру центральної площі, яка відповідала і відповідає композиції європейського міста.

Відновлення історичної пам’яті, яка на генетичному рівні доводить, що українці – європейська нація, надаватиме можливість українцям пишатись своєю історією і усвідомлювати, що демократичні цінності нашим народом реалізовувались ще шість століть тому, а Контрактова площа стане тим історичним місцем, яке уособлюватиме істинність Магдебурзького права – самоврядування народу України і його незалежності від російської імперії.

Гроші ж на реставрацію можна отримати через лотерею. Так працюють багато європейських міст, особливо польських. Люди із задоволенням братимуть участь у такому заході. Саму ж будівлю Гостинного двору необхідно залишити в державній або муніципальній власності, оскільки ця будівля має величезне соціальне, історичне і культурне значення для Києва і України. І розташовуватись у Гостинному дворі повинні культурно-просвітницькі, наукові, учбові, культові та адміністративні установи, але в жодному разі там не повинно бути якихось розважально-торгових центрів.



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Дарницький суд. Трансляція рішення судді Заставенко у справі «Медведчук проти Стуса». P.S. Рішення «іменем України» винесене

подробнее

Опрос

Вы проголосуете на местных выборах за кандидатов от "Слуг народа"?

Конфликты и законы © 2008-2020.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.